Целюліт мізків або культура, шоу-бізнес і рок по-українськи

Причому тут...? Що за...? Так що ми... Звісно, немає такої хвороби, і Вас це навряд чи стосується. Але давайте, добродії музиканти, подивимося на суспільство, у якому ми живемо й задумаємося, що буде далі з нашою улюбленою країною. Через діяльність мені доводиться спілкуватися з величезною кількістю народу, причому різного віку, рівня забезпеченості, політичних поглядів, видів діяльності тощо. І ось до цих людей, як і до нас із вами, приходить «американська мрія»! Звичайно, тільки мрія йде до нас у гірших своїх проявах і в перекрученій формі. Ні-ні, не подумайте, що я намагаюся вам тут щось пропагувати або навпаки від чогось застерігати.

Думаю, що більша частина читачів «ПРО» так чи інакше пов'язана із шоу-бізнесом і культурою. А це означає, що ми з Вами, любий читачу, і є тими людьми, які у відповіді за наше українське суспільство, за його дух, культурний розвиток і т. п. Так-так, саме ми годуємо всіх духовним хлібом: слюсарів і політиків, домогосподарок і студентів... Ну а всі - «...ми є тим, що ми їмо»!

…Ми сиділи в затишній кав'ярні, десь на окраїні міста з Іриною Плеховою, редакторкою нашого журналу, багато про що говорили, зокрема про наші слов'янські таланти, про те, що коїться у країні, про музику, точніше рок-музику... Власне, Ірина й запропонувала продовжити цю тему, ніби поглядом зсередини. Можливо, усе, що я скажу, буде суперечливим, а для когось ще й образливим. Але це буде така правда, якою її бачить 100%-вий рок-музикант, який мешкає майже в селі (де добрі люди говорять на несамовитому суржику). Це погляд громадянина України, який формувався в країні Рад і на «фабриці мрій».

Тож і почнемо одразу з шоу-бізнесу, який як не крути, а в нас існує. Мабуть, трішки призупинюся, щоб дещо прояснити. По-перше, у світі є інша назва для шоу-бізу – Entertaining Business – бізнес розваг, тобто ця робота покликана насамперед дарувати людям радість і задоволення. У нас же якось більше це поняття пов'язане з показом по «ящику» «багатих і знаменитих». По-друге, бізнес – це все-таки бізнес, тобто заробляння грошей. А це найважливіше для тих, хто вкладає гроші. Це є стійкий закон. І про це треба пам'ятати. Жоден «дядько» не вкладе в тебе кошти просто так. На виході ти завжди винен!

У нашій же державі все перекручено й гіперболізовано, тому й закон реально не працює. Закінчилися ідеї, наприклад, у якоїсь там групи, ось вона, або її доморощений продюсер оголошують конкурс: «Хлопці, надсилайте нам пісні, а ми із кращим автором, ну, наприклад, у шинок сходимо». Отже, надіслала свої наробки шанувальниця, приміром, і не знає про існування якихось там «прав на інтелектуал» й реальних цін на свою творчість...

Продюсерові теж нелегко. Як «боротися» із зіркою, що підняла голову? Гроші ж «вливають» чималі. Ви підіть і спробуйте виграти суди в Україні! У кращому випадку одержите яку-небудь «моральну компенсацію в розумних межах», десь 200 грн. Якось мені довелося розмовляти на цю тему з Кімом Брейтбургом. Кажу йому: «...А як тут закон, хоч працює?» [Кім Олександрович, якщо Ви не в курсі, є одним із найвагоміших продюсерів і композиторів тепер уже Росії. А в минулому - фронтмен групи «ДІАЛОГ». Це один із тих людей, які досягають всього своїм талантом. Людина –  титан!] «Отут вирішують просто, – говорить. – Приїжджають лисі громили на джипі й відрізають голову. Тому краще завжди все вирішувати по-людськи».

Мудро сказано. «Робіть добро й добро повернеться до вас». На жаль, свавілля усе ще існує навіть через десятиліття від тієї розмови. Зовсім недавно в сусідній Москві був убитий наш земляк, неймовірно талановита людина, просто особистість Вадим Ботнарюк. Гітарист у минулому, продюсер, напевно, близько десяти топових колективів СНД. Останнім часом Вадим стояв на чолі організації, що займається відстеженням відрахувань авторам і виконавцям і дотриманням авторських і суміжних прав. Я знав Вадима ще за часів, коли вони з Кімом Саничем запустили перше в Україні радіо «Radio-Set». Друзі в Україні й Росії запам'ятають його завжди усміхненим, добрим і чуйним, небайдужим до інших музикантів. Знімаю капелюх, – людей такого штибу дуже мало в нашім суспільстві.

Коли ми вже згадали «Radio-Set», то відзначу, що це була організація, яка докорінно відрізнялася від сучасних «ретрансляторів» – заангажованих і зарубаних на якийсь «форматній вузьколобості», вибачте за… правду. Кожен міг прийти й принести свої записи, і якщо вони були  більш-менш якісними, їх брали й крутили! Ось так, без усяких грошей! Рок? – дуже добре! Арт? – давай! Поп? – прекрасно! Ну, звичайно, це якось оформляли в якісь блоки й навіть розповідали про виконавця! Ось вам реальна підтримка вітчизняного виробника музичного матеріалу! І, до речі, програми ці користувалися надзвичайним успіхом! А тепер що? – «радіо-блатняк» або «…ты со мной крутил шуры-муры». Або ось іще надзвичайно поетичне: «…ты укололась?! И, что, тебя проперло?». Так, ми точно виховаємо високомистецькі смаки в українця.

В українському шоу-бізнесі щодо рок-музики склалася така ситуація, що  розкручуванням цього напряму майже ніхто не займається, тому що для більшості вітчизняних продюсерів привабливішим є шлях швидкого збагачення шляхом одноденних проектів а-ля «Фабрика» та їм подібні проекти. Це зрозуміло. Проте у підсумку багато напрямків музики залишаються в тіні, або, як прийнято казати, «андеґраунд» (під землею).

Незважаючи на це, інтерес до року значної частини населення не тільки не пропадає, а навпаки, – зростає! Ми готові заплатити пристойні гроші за те, щоб побачити своїх кумирів. І багато з тих, хто влаштовує шоу, почали частіше запрошувати в Україну найвідоміших рок-ідолів! UDO, Napalm Death, Deep Purple, Judas Priest, Uriah Heep, Nazareth... Квитки на DIO коштували від 60 до 500 грн. Зал був повний! (До речі, на того ж DIO у Лос-Анджелесі квитки коштують -25). Тим часом,  ми маємо  потужний власний потенціал рок-музикантів, яким справді важко пробитися до свого слухача крізь фінансові перешкоди поп-індустрії. У підсумку – сила силенна рок-фанатів, яким нецікаві фонограмні концерти поп-«зірок» і псевдо-фатальних виконавців, залишається вдома, біля своїх стереосистем. Я думаю, що незабаром багато чого змінеться. Адже попит є. Немає поки людей, які розуміють, що на цій музиці теж можна «косити капусту».  Але з'являться! І ми самі почнемо просувати якісний рок! Як? Я розповім пізніше.

Спілкуючись із фанатами, аматорами рок-музики, я одержую багато кореспонденції. Хотів би дещо обговорити з Вами. Це ніби крик душі: СМС от +380957674***: Это беспредел!!! Мы живем не в эпоху СССР. Нам тоже надо РОК в радиоэфире и сводный доступ на сцену. А то такое впечатление, что наш музон вытесняют разными «га*нючьками», а также иной попсой, рэпом и другой ***ей (фигней). С этим явно надо что-то делать.

Ось вам знову про ефір. Тема надактуальна. Шоу-бізнес у нашій країні, крім великих грошей і всього іншого, міцно «сидить» на політиці! Ми дійсно не в СРСР, але у країні, поки що не демократичній... і вже не комуністичній (а китайці торік вийшли на 6 місце у світі по виробництву!). Ми десь там на дні. Негри в Африці краще живуть (не скрізь, але! Образливо, до речі!). «Нас дурять!» Дивишся по «ящику» часом як наші «кращі» співають... Кліп Повалій, наприклад, побачив – там же більша частина нот у чверть тону мимо, а то й у половину!!!) А з позаминулим «Євробаченням»  плакати хочеться! Це ж треба додуматися відправити туди облисілого товстуна з голосовим діапазоном  орангутанга й украденим гімном якихось там «латиносів-повстанців»?! 

Потім його ще показують по центральному телебаченню, виставляють як професіонала-музиканта, у якого хобі - записувати рекламу. Ну що за понти?! Невже не можна сказати правду: «Так, музика в нашій країні не приносить гідного прибутку». Ганьба! Про такі чудеса вітчизняного шоу-бізу, як «Сердючка» і « ректор-бетмет» навіть говорити не буду. Хоча комусь це подобається, звичайно. А може, ми просто чогось не знаємо? Багато хто просто не все правильно розуміє. Ось Вам, наприклад, «шансон». Не плутати із шансоном! У нас, чомусь в основному це музон бариг та ув'язнених, а не мелодійна музика французького містечка з акордеонним награванням.

Погоджуся, що є в цьому напрямку гарні пісні. Знаю навіть деяких талановитих виконавців. Але коли з ранку в суспільному транспорті звучить: «…как хочется повеситься…» або  «…перо, решетка, нары…», – ну вже вибачайте,...такі бажання виникають! І «стильного» тут точно нічого немає. Подивіться, будь ласка, у тлумачний словник і вживайте слова за місцем.

  Має рацію той, хто надіслав СМС! Можу додати, що люди (багато хто), які займають «шишкові» посади, вважають: «той факт, що воно є, – означає, що так і треба! Що в «ящику» – то й круто!». Один серйозний діяч музичної галузі в розмові зі мною заявив, що в нашій країні, наприклад, музичний авторитет – це гітарист «ОЕ»! На це можу сказати тільки словами головного героя фільму Rock Star: «...а голос ви його чули?». Авторитетом повинен бути людина, що досягла якогось внутрішнього просвітління й розвитку, приклад з якого можна брати. Скажімо, Енвер Ізмайлов, геніальний гітарист! Він ще 15 років тому так «нарізав», що в нас очі «вилазили»! Софія Ротару – ось це авторитет! А у випадку з «ОЕ» наявна відмінна робота продюсера, саунд-продюсера, звукооператора плюс хороші капіталовкладення. Тепер подумайте, скільки потрібно влити «капусти» у дівку, що не вимовляє чотирьох букв алфавіту, щоб протягти її наверх цієї гори-шоу-бізнесу?

 Ось такий у нас шоу-біз. А ви кажите – РОКУ! А в сусідній Польщі, або Росії й рок-радіостанції, і фести серйозні. І шоу-бізнес там уже працює по-іншому, повірте. А в нас, хлопці, продовження «совка», тільки смачної ковбаски по 2.20, атомні станції постійно димлять, нашу електрику продають у Європу, а нам піднімають тарифи! Як там: «раби не ми..., та хто ж ми?». Визнавати це, щоправда, ніхто не хоче.

Продовжуємо про рок. Хто може порівнятися з нашими рок-фанами? Тільки вони можуть заповнити зал без усякої реклами! У світі існує ціла рок-індустрія! А в нас? Тільки давайте не будемо наводити приклад якихось псевдорокерів і виконавців, що претендують на те. Так, гарна пісня в Льоші Бєлова, але виконати її в такий спосіб... Так це просто смішно! Мало проспівати, треба ще вкласти драйв і душу роколигі! А тут дівчинка, що, напевно, і Bon Jovi не чула, тим більше Led Zeppelin! І що не знайшлося шкіряних штанів? Рок – це спосіб життя.

І ще в нас дуже люблять додати до року бардівську пісню й навіть фолк. До чого ця підміна понять?! Модно називатися «рок-музикантом»? Кажуть, що крім поп-року, існує багато, немає – дуже багато різновидів року. А груп у нас гарних повно! Ось досвіду б їм, вони б порвали всіх на частини! А ось деяким нашим діячам уроки вокалу не завадили б. На крайняк – хоча б заплатити гарному студійному фахівцеві, нехай би потюнив музичний матеріал. З «Алібі», наприклад, візьміть, там все дуже добре відредаговано. І повірте, я не говорю все це лише тому, щоб всіх навколо опустити, швидше навпаки, – це ж наш журнал для музикантів. Отут ми можемо все один одному сказати. А ось слухачеві в ефір треба якісний продукт давати, а не впарювати напівфабрикат, пардон. Ми ж «...у відповіді за тих, кого приручили». Смак треба виховувати. Ну, а якщо досконалість досягнута, ваш-вашому-по-вашому, то краще повісити гітару на цвях!

Добре, про гарний Андеґраунд. Останні кілька років багато рок-груп стали виступати частіше. Їздять різними містами, грають на невеликих фестивалях і в клубах. На фестах уже рівень й апаратури, і загальної організації став дуже непоганим. Якість інструментів навіть у молодих музикантів цілком серйозна, що позначається й на звуці. Записуються й випускаються альбоми!

У клубах, правда, ситуація інша й у нас, і в Росії. Частіше апарат «заточений» під «гоцалки». Акустика приміщень для живих виступів ну ніяк не підходить. Але ж у світі клубні виступи – це нота бене! Там практично всі «супер-зірки» грають по клубах. Там просто культура інша. Це правда. Існують цілі мережі клубів, наприклад, House of Blues. У нас же поки тільки мережі шинків, де кава коштує від 50 грн до . Чи піде туди рядовий українець? А взяти клуби, що на Сансет Бульварі в ЛА: Whiskey Go Go, Rainbow...

Вхід  -25 плюс -40 «бекстейдж». І сцена пристойна, найчастіше дерев'яні стіни, двоповерхові приміщення дозволяє вміщати від 400 до 1000 людей. Гримувальні навіть у маленьких клубах є! Усі клуби працюють 6-7 разів на тиждень! А в наших київських клубах сісти ж нема де. Портал лупить у стіну навпроти, глядач збоку слухає «обратку». Буде в таких умовах звучати живий колектив? Слухач, потрапляючи на такий сейшн, не розуміє, чому ж всі групи звучать так «отстойно»? – може грати не вміють, а може…І група, що завзято репетирує котрий місяць або рік, втрачає своїх потенційних фанів. Незаперечно сумний факт. Треба б переглянути власникам такий підхід. А то спочатку – барна стійка, так, побільше! Усе інше – де вийде.